Верховний Суд на засіданні Судової палати у цивільних справах 9 вересня 2015 року розглянув справу № 6-405цс15 про встановлення факту проживання малолітньої дитини та визнання іпотечного договору недійсним.

При розгляді справи Судом була сформульована наступна правова позиція. Частиною 3 ст. 17 Закону "Про охорону дитинства" передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, що підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочин щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини 2 ст. 177 СК).

У ст. 12 Закону "Про засади соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей" зазначено, що держава охороняє та захищає права та інтереси дітей при здійсненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з частиною 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 6 ст. 203 ЦК операція, що здійснюється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Укладення батьками угод, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих угод недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК.