Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 вересня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-1049цс15, предметом якої був спір про виселення.

Суд зробив правовий висновок про те, що за змістом частини 2 ст. 40 Закону "Про іпотеку" та частини 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок або житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов "язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнення Якщо жителі не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший узгоджений сторонами термін добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з частиною 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, які виселяються з житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, які були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку або іншої особи, повернення якої забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається виселяємій особі має бути зазначено в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час прийняття судового рішення про виселення мешканців на підставі частини 2 ст. 39 Закону "Про іпотеку" застосовуються як положення ст. 40 цього Закону, так і ст. 109 ЖК УРСР.